SofiBand-ом свій музичний гурт четверо семінаристів Львівської Духовної Семінарії Святого Духа назвали випадково. Та саме це ймення якнайкраще відповідає репертуару квартету: кожна композиція навчає житейської мудрості – софійності – і заряджає позитивною енергією.
Дебютний і поки що єдиний альбом артистів‑духівників «Попри все» складається з десяти досі незіграних мелодій та неспіваних пісень. Детальніше про творчість колективу – у розмові з солістом, автором музики та ритм‑гітаристом Степаном Мишковським, скрипалем Романом Заблоцьким, перкусистом Романом Ментухом та бас‑гітаристом Юрієм Пітилою.
Якою є історія музичної групи «SofiBand» від зародження ідеї до запису альбому?
Степан Мишковський: Історія нашого музичного гурту розпочалася недовго після мого вступу до семінарії у 2014‑му році. Але це пізнє покликання не поглинуло давнішого інтересу до співу, гри на гітарі і написання мелодій. Зрештою, одне іншому не суперечило. Вечорами ми з братами‑семінаристами відпочивали після занять: розмови, жарти, кава… Якось я привіз із дому гітару, невдовзі ще джамбе – такий африканський барабан, і посиденьки уже не обходились без пісні – загальновідомої, із пісенника.
Почувши як Юрко, наш майбутній басист, грає на гітарі, кажу хлопцям: «Варто спробувати!». Тоді я звернувся до отця‑ректора й розповів про ідею. Він погодив – і все почалося. Спочатку грали троє: я – на ритм‑гітарі і спів, Ромко – на джамбе, Юрко – на соло‑гітарі. А Мар’ян Гринир нам акомпанував. У такому складі ми працювали не довго: з’явилися труднощі, бо гурт був ще, так би мовити, сирим. Але тут я раптово дізнаюся, що наш теперішній скрипаль Ромко грає на скрипці. Ми запросили його до гурту, та Ромко дуже довго ніс свою скрипку: щоразу забував привезти її із дому. Все ж – дочекалися. 26 жовтня відбулася перша репетиція у повному складі групи, це був початок нашої праці над власним репертуаром, але й не тільки.
Уже через місяць – у грудні відбувся перший виступ SofiBand-у. Ми продовжували грати наші пісні, не лише кавери, тому й визріла ідея альбому. Тим паче про нас надходили позитивні відгуки, а ректор семінарії вкотре підтримав ініціативу. Велику допомогу у записі альбому надала команда «Сицилія‑рек» від гурту «Кана», і в кінці травня 2016‑го року вийшов диск наших пісень «Попри все», якому дуже радіємо. А усім, хто сприяв у цьому, – щиро дякуємо.
Кому пощастило почути ваші пісні наживо: де відбулися концерти гурту?
Роман Заблоцький: Перший виступ гурту відбувся у грудні 2014‑го року в трапезній семінарії під час з’їзду отців Львівської архиєпархії на прохання ректора. Потім ми заграли на чуваннях, і, здається, нас почули. Почалися запрошення на різні заходи, але спершу внутрішньосемінарійні. На одному з них секретар Патріаршої комісії у справах молоді Орест Гевак запропонував нам виступити на З’їзді молоді Одеського екзархату УГКЦ. В Одесі відбувся повномасштабний концерт на півтора години, і слухачі були неймовірно задоволені. Ми це відчули. Відлуння того успішного виступу сягнуло аж до нашого ректора, і, як наслідок, від нього надійшла чудова пропозиція – зіграти в Італії коляду для української діаспори.
Та, мабуть, найбільш серйозний виступ – це цьогорічний концерт на Світовому Дні молоді у Кракові: солідна сцена, справжня апаратура, потужна підготовка… І знову запрошення – заспівати у містечку біля Кракова, наступного ж дня! Так ми зрозуміли, що час вийти до слухачів і з презентацією диску – показати його світу. Запросили лише знайомих і друзів, тому на таку велику публіку, яка тоді зібралася нас послухати, не очікували. Це можна вважати першим сольним концертом творчості SofiBand‑у.
Кожному власнику вашого диску відомо, що цією музикою повинен завдячувати не лише SofiBand‑у, а й автору слів більшості пісень – Софії Яківців. Хто ця талановита, та поки що маловідома письменниця?
Степан Мишковський: Справа у тому, що SofiBand має так званий прообраз – музичну групу «Вертікал стріт». Однією із її учасників і була Софія Яківців. Діяльність того бенду припадає на час мого навчання закордоном, і вона значно скромніша: ми грали здебільшого у своєму вузькому колі, у власній ораторії. Софія Яківців писала тексти, я – музику, ще була також Соломія Крута… І коли я прийшов до семінарії, то розповів хлопцям, що є хороші тексти, музика, що можна це подати в наш оригінальний спосіб.
Отримавши згоду від авторів, ми постаралися, щоб ті пісні не пропали, адже вони дуже добрі текстуально. Потім за дивним збігом наш гурт отримав назву, в корені якого слово «Софія»…
Чи залишився у SofiBand-у текстовий резерв від Софії Яківців або інших авторів?
Роман Заблоцький: Ні, але над написанням текстів пісень – наших, авторських – теж працюємо. Мабуть, вони увійдуть до наступного диску.
Якщо назва гурту – «SofiBand» – не пов’язана з ім’ям автора багатьох ваших текстів, то як правильно розуміти її, а також заголовок альбому – «Попри все»?
Юрій Пітила: Назва «SofiBand» втілює наше прагнення поєднати і семінарійну природу цієї музичної групи, і світську. З другою було простіше: оскільки нас почали називати у семінарії «бенд», ту частинку ми вирішили зберегти. Якось хлопці приходять на репетицію і кажуть: «Ми будемо SofiBand». Усім сподобалося – так і залишили. Видається, логічно: Софія – Мудрість – це дар Святого Духа, і семінарія теж Святого Духа… Цікаво, що цієї назви у нашому переліку зі ста, а то й більше – не було.
Роман Заблоцький: Що стосується назви альбому, – в ньому, до речі, є однойменна пісня «Попри все» – то усі тут уміщені композиції закличного змісту: попри все, незважаючи на різні проблеми, – ти дій!, працюй!, не лінуйся!, люби!, живи з Богом!… Бо Господь кличе, Він поруч!
«…не можуть душу зігрівати ті, що не палають, не горять!» – ці слова завжди молодого поета Василя Симоненка стали епіграфом до вашого альбому. Які приклади утілення так званої «попри все»‑філософії зі свого життя можете назвати?
Роман Ментух: Варто згадати ситуацію із тим же таки диском: попри втому, попри обмеженість фінансів, попри всі перешкоди, ми записали ці пісні. З дев’ятої вечора до сьомої ранку, шість зустрічей, з грудня 2015 до квітня 2016 року – так у приміщенні конференц‑залу Українського Католицького Університету, опустілого від студентів, готувався цей альбом. Але ми задоволені: пісні уже знають, підспівують на концертах, а, значить, сприймають їх ідею. І це найважливіше!
У чому полягає ваша мотивація до музичної творчості?
Роман Заблоцький: Мною передусім рухає потреба віднайти ще один спосіб служіння ближньому, а відтак – і Богові. Але це корисно і для самого себе: через таке служіння є можливість творчо розвиватися. Словом, ті таланти, які Бог нам дав, ми використовуємо на його ж прославу.
Роман Ментух: Звісно, тут, як і в будь‑якій іншій справі, дуже важливо не фальшивити перед собою: якщо ти не отримуєш від того, що робиш, задоволення, то це стає тягарем, який ледве несеш. Чи буде користь від цього для ближнього? Та доки ти сам отримуєш від творчості радість, можеш й інших запалювати.
Степан Мишковський: Ця творчість – це щонайменше два меседжі для молоді: по‑перше, про те, що Церква молода, що тут можна знайти себе, тут теж цікаво і весело, й, по‑друге, що, маючи певні таланти від Бога, не можна закопувати їх, треба розвивати і ділитися отриманими плодами. Часто можна почути, що така зірковість може зашкодити нам як майбутнім священикам – негативно вплинути на подальше здійснення цього покликання. Та з дворічного досвіду відчувається навпаки велике укріплення: ця музика твориться з натхненням, з молитвою, це для мене не просто співання, а послання, яке можемо донести до молоді.
Альбом «Попри все» – це музика передусім для молоді. Хто може стати адресатом чергового умовного «Попри все»: скажімо «Попри все» для батьків чи «Попри все» для українського солдата?
Роман Ментух: «Попри все» і справді апелює більшою мірою до молоді. У майбутньому хочеться записати диск з колядками: це була б універсальна музика – від дитини до дідуся чи бабусі.
Степан Мишковський: До речі, ми мали уже виступ у воєнній частині, багато солдатів підходили дякувати за нашу справу. Цьогоріч плануємо поїхати з колядою до наших воїнів на Східну Україну. Напрацьовано уже деякі домовленості для реалізації цього задуму.
Розмовляємо про музичну творчість у час Різдвяного посту. Чи повинна, до прикладу, я, як християнка, відмовити собі у прослуховуванні софібендівських та інших подібних ідейних, філософських пісень?
Степан Мишковський: Утримуватися і постити треба від музики, яка вбиває час, відволікає від важливішого, нічим не збагачує духовно. Але якщо пісня надихає, прославляє Господа, то людина зростає, а Бог тішиться.
Розмовляла Наталя Дзьомба
Джерело: top10ugcc
